17.04.15

http://mykhailovphotography.blogspot.com/2015/04/blog-post.html
"Незламна" або "Битва за Севастополь"

Ось нарешті вдалось побачити новий витвір українського кінематографа «Незламна». За свіжими враженнями спробую описати свої суб’єктивні міркування.

Фільм загалом
Фільм знятий не українською мовою, імовірно російською. Це помітно із першого ж діалогу акторів. Фільм дубльований українською, це величезний мінус, що український фільм знімався на іноземній мові. Якість картинки класна, гра акторів непогана але якісь їх образи надто ідеалізовані і романтизовані, хоча режисер намагався подати радянських воїнів як звичайних людей з емоціями.


Це, мабуть, одна з небагатьох відмінностей від класичних радянських фільмів про війну. Національність будь яка повністю знівельована. Якщо не знати хто і навіщо знімав фільм і показати його десь в Америці, чи Франції, в глядача складеться враження, що це фільм про Росію, де всі рускі захищають руску землю і рускі Житомир, Київ, Харків, Одесу і Севастополь від фашистів, але не уточнено яких і звідки.

В українському прокаті фільм іде під назвою «Незламна», що стійко асоціюється з Надією Савченко, яку окупанти утримують в тюрмі в Москві. В свою чергу цей же фільм в оригіналі (рос.) вийшов в прокат в Московії під назвою «Битва за Севастополь». Чого б це?

Технічні моменти
Технічно фільм досить якісний. Класне зображення, світло, робота оператора, перельоти камери на дроні і навіть трьохвимірні ефекти. Дуже багато «крупняків», тобто кадрів крупним планом. Можна сказати майже весь фільм знятий середнім і крупним планами, це додає додаткової емоційності.

Історично-технічні моменти
В першому бою під Одесою актори в формі Вермахту ідуть в наступ з одним танком на цілу окопану і укріплену по периметру гору. Ідуть в повний ріст, як в 19 столітті. І їх як качок вміло відстрілюють совєцькі воїни.

Другий момент, це авіа бої. Під час атаки фашистів на кораблі показано найкрутіші винищувачі Другої світової – «месери» (Messerschmitt Bf. 109), яких із легкістю наздоганяє і збиває пілот на «ішаку» И-16. Насправді ішаків збивали ще на аеродромі. А життя літака було максимум 1-3 вильота.

Особистість Павличенко
Головна героїня з українським прізвищем, яка вчилась в Одесі і жила в Києві. Вона сама рвалась в армію, в бої, можливо це через виховання батьком – військовим. Під час боїв показано, що вона отримує задоволення, вбиваючи людей, входячи в азарт і женучись за кількістю. Особливо це помітно в кількох випадках.

Перший коли вона застрелила пораненого ворожого солдата, який відповзав в безпечне місце і якого перед тим врятувала її повна протилежність – подруга медсестра. І після вбивства питає в начальника, а поранені теж враховуються? Ще момент який мене дуже вразив. Коли ворожий солдат без зброї в руках розмотував дріт, прокладаючи телефон, Павличенко спеціально вистрелила йому в ногу, подивилась, як він мучиться, тоді в руку і задоволено сміялась.

Начальник добив бідолаху. Ще випадок коли фашисти святкували Різдво. Павличенко першою почала їх розстрілювати. Хоча її командир-коханець ніби й не хотів, бо сказав, що це в них Різдво.

Після поранень і контузій головна героїня постійно рвалась в бій.

Веду до того, що образ Павличенко, це образ психічно неврівноваженої, агресивної, маніакальної жінки, яка із задоволенням ішла на позиції, щоб вбивати і якомога більше. Її часом пробивало на ніжності. Цікаво те, що вона особливо не вибирала жертв, вбивала всіх підряд і рядових і офіцерів. Навіть розважалась і вправлялась в майстерності, коли підібралась до ворогів з флангу, щоб спробувати вбити одразу трьох одним пострілом.
Коли прийшов новий командир, вона першим ділом хотіла з ним домовитись, щоб знімати з трупів жетони і таким чином набирати більше підтверджених нею убивств. Жах.

Політика, совєцькість
Фільм ні разу не український, він пропагує безлике, аморфне суспільство радянських людей. Дівчинка в Севастополі розказуючи віршик закликає глядача бити фашистів де тільки їх побачиш. Через призму нинішньої ситуації в Україні і позицію москалів, заклик більш ніж чіткий. Ми всі добре знаємо як вони називають українців і владу в Києві.

Лірика
В кількох моментах режисер сильно надавив на емоції, створивши сопливі сцени. Це дещо розбавило образ головної героїні.

Я захопив тільки основні моменти фільму, можна говорити ще про другорядних акторів в тому числі і чоловіків на шляху героїні, але це буде довго. Дивитись фільм чи ні, вирішуйте самі.
Скажу одне, такі фільми не варто знімати в Україні, треба робити справжнє українське кіно. Хто ще не бачив, подивіться "Поводир", це гарний приклад такого кіно.

Андрій Михайлов

Немає коментарів:

Дописати коментар